Давня святиня у Пліснеську: Підгорецький монастир оо. Василіян

Для багатьох осіб монастир асоціюється зі спокоєм, тишею і молитовним настроєм. І Підгорецький монастир якраз є тим місцем, де можна відпочити, провести реколекції та насолодитися прекрасним краєвидом, який манить своїм чаром вічності. Саме тут, у цьому відлюдному місці здавна з’явилися перші ченці, які бажали героїчною посвятою у спокої серця вправлятися у монашому подвизі.

Історичні віхи

Перший монастир постав у південно-західній околиці старовинного міста Пліснесько, про який згадується у «Слові о полку Ігоревім» та інших тогочасних літописах. Традиційно появу монастиря завдячують княжній Олені, сестрі Всеволода, князя Белзького. Однак з огляду на час заснування першої церкви (1180 р.) не має точних відомостей про це. Відомо тільки, що наземний монастир було побудовано у ХІІІ столітті, а у 1241 році обитель разом з містом Пліснеськом була зруйнована.

Отож, про якісь детальні відомості про монастир у середньовіччі не можемо говорити. Відомо тільки, що церква Преображення Господнього, збудована за часів княжни Олени, простояла аж до 1706 року. У 2009 році під час розкопок було віднайдено залишки цього храму. Крім того, зараз у храмі існує мармурова табличка з написом латинською мовою, який перекладається як: «Благодатна княжна Олена, дочка князя Всеволода, року 1180 цей монастир вперше заснувала». На сьогоднішній день археологи знайшли поблизу предмети релігійного вжитку кінця ХІІ ст.: хрестик-складень і медальйон, на якому з однієї сторони зображений св. Василій Великий, а з іншої – св. Миколай.

Вже у 1583 році сюди приходить вихованець Афону – монах Зосима, який починає другий етап історії Підгорецького (знаного у народі як Пліснеського) монастиря. У літописі обителі читаємо, що день і ніч він служив Богові у молитві, а житло його було у землі, коло криниці. Чернець мудро навчав своїх співбратів і сподобився від Бога благодаті побачити свою смерть. Ще за його життя до монастиря горнулися чимало вірних з дальших та ближчих околиць. Молитва і святість життя брата Зосими поклали початок майбутнім чудесам, які діялись на цьому місці.

Опісля монаший подвиг у цьому місці продовжує диякон Созонт зі своїми співбратами. Тепер шлях цих ченців простягався вже з Манявського скиту. Як читаємо в літописі: «И разгорѣся душею, возлюбы сіе мѣсце святое, изволи жити на нем любезно». Відроджений монастир підтримала родина Даниловичів, що мала за своє родове помістя Олеський замок, та долинський староста Станіслав Конецпольський. В цей період часто траплялися пожежі. Підгорецький монастир також не був винятком, адже потерпів два рази. Крім того, турки неодноразово здійснювали набіги на ці землі - у 1672 році один із татарських загонів розорив монастир. А вже через 15 років, хоч турки оточили обитель, однак не наважилися на штурм.

Ці події пояснюють часту перебудову монастиря. Зокрема, Божа благодать і праця настоятеля Іллі Гостиславського спричинилися до появи храму Благовіщення Пресвятої Богородиці, трапезної, нових келій, господарських приміщень та оборонної стіни навколо монастиря. В той час у монастирі перебувало близько 20 ченців. У 1664 році Луцький єпископ офіційно затвердив устав і правила Підгорецького монастиря, а також два Храмові Празники: Преображення Господнього та Благовіщення Діви Марії. Тогочасний монастир (1659-1665 рр.) знаходився вище існуючого теперішнього місця розташування, значною частиною на території сучасного монастирського цвинтаря.

Чудотворна ікона Божої Матері

З часом Підгорецький монастир розвивався, видозмінювався та набував інших рис. У 1687 році черенечу обитель відвідав король Ян ІІІ Собеський, який підтвердив її маєтності, а також додав монахам землю та храм у сусідньому селі Голубиця. Ще один доброчинець - Степан Вознякевич - подарував ченцям ікону Божої Матері, яка у майбутньому прославилась завдяки чудотворній дії. Цікаво, що лик ікони мав шрами, які пробував замалювати монастирський маляр Варсонуфій, але це було зайвим. Після спроби щось поправити у іконі маляр не зміг заворушити головою і однією рукою до того часу, поки разом монаша спільнота не заспівала Богородичну пісню «Під твою милість». Професор Олег Сидор розповідає про загальну схожість цієї ікони до образної характеристики волинського іконопису, яскравим представником чого є Белзько-Ченстоховська Богородична ікона. Однак у певній образній переорієнтації вона дещо відрізняється.

З 21 квітня по 24 серпня 1692 року за посередництвом Підгорецької ікони починають діятись перші чуда: «образ Пречистої Діви сльозами ревними плакав, свічки ніким не запалювані при цій іконі загорялися, недужі зцілялися». Провівши відповідний процес 14 квітня 1694 року Львівський єпископ Йосиф Шумлянський проголошує ікону чудотворною. Діялося це за ігумена Партенія Ломиковського. Вже у 1700 році монастир прийняв єдність з Апостольським Римським Престолом. А за 12 років унійним стає Почаївський монастир, де ченці василіяни активно трудилися у друкарні. Саме у Почаївському «Богогласнику» знаходимо пісню про Чудотворну Підгорецьку ікону Божої матері. Її автором став відомий поет, перекладач, василіянин о. Юліан Добриловський. Цей проповідник є автором також відомих пісень: «Станьмо, браття, в коло» та «Дай же, Боже, в добрий час».

У 1754 році за папи Бенедикта ХІV відбувається коронація Підгорецької ікони Пресвятої Богородиці. Крім того, Святіший Отець окремим декретом надав головному престолові монастирського храму Благовіщення Діви Марії привілей повного повсякчасного відпусту. Сьогодні ж оригінал ікони слугує запрестольним образом, під покровом якої проходить літургійне життя у храмі. Натомість її шати містяться на копії Чудотворної ікони ліворуч у храмі, біля бічного престолу.

Храм та монастирські цінності

На даний час монастир зберіг лише один храм Благовіщення Діви Марії. Його унікальність полягає у цікавому дизайні та збереженому стилі бароко. Головний вівтар був спроектований відомим архітектором Павлом Гіжицьким у 1754 році. При малярській праці іконостаса трудилися ченці Почаївської іконописної майстерні. Праворуч у храмі можна зауважити високу проповідальницю з бароково-динамічними скульптурами Трьох Святителів, серед яких особливо помітним є св. Василій Великий. У 1708 р. біля храму з каменю побудовано дзвіницю, на якій встановили 25 дзвонів. На щастя монастир і храм не закрили під час релігійної реформи цісаря Йосифа І, адже ченці активно трудились на парафії у сусідньому селі Голубиці. У 70 – 80 роки XVIII ст. у монастирі знаходились філософсько-богословські студії. Крім того, на кінець XVII – 2 половині XVIII ст. тут діяла василіянська мистецька школа. Вже у ХХ столітті протягом недовгого часу у монастирі діяв також новіціят Згромадження Сестер Мироносиць на чолі з о. Юліаном Дацієм, ЧСВВ.

Монастирська бібліотека, згідно реєстрів книг, нараховувала на 1699 рік 74 томи різноманітних рукописних і друкованих книг церковно-слов’янською, українською, польською, латинською та грецькою мовами. В арсеналі бібліотеки не були виключно книги з філософії чи богослов’я. Ця бібліотека нараховувала ще й інші примірники з історії та природничих наук, а також інші унікальні твори і була місцем для наукових досліджень письменника Івана Франка. Сьогодні її частина зберігається у центральному історичному архіві м. Львова.

Але не менш важливою сторінкою в історії монастиря була молитва за упокій Тараса Григоровича Шевченка. У березні 1861 року ченці з Підгірців першими в Україні пошанували пам’ять Великого Кобзаря після його смерті у Санкт-Петербурзі. Це ми довідуємося із «Пом’яника» обителі, коли житель міста Золочева прийшов прощею до монастиря, щоб подати на Літургію за упокій. Цей факт унікальний, адже українські землі були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями і серед таких обставин було важко виявляти свою національну самосвідомість. Через спротив влади не було мови про те, щоб відкрито вшанувати пам’ять відомих українських діячів. Саме тому запис у «Пом’янику» Підгорецького монастиря є яскравим символом єдності мешканців Наддніпрянщини і Галичини як єдиного українського народу.

Паломництва

Згадуваний вище «Пом’яник» показує різнорідність та чисельність вірних, які прибували до Підгорецького монастиря не тільки з Галичини, але з-за її меж. Історична тяглість Пліснеського краю засвідчує релігійний дух та унікальність місця, де розташований Підгорецький монастир оо. Василіян. Активний розвиток цього відпустового місця припадає на 20 – 30 роки XX ст. Тут щорічно відбувалися багатолюдні відпусти.

У часописі «Місіонар Серця Христового» за 1938 рок знаходимо опис величавого дійства з нагоди 950-ліття Хрещення Русі-України, яке відзначалося у Підгірцях. Відбувалося це 18-19 серпня, а Божественну Літургію очолив Преосвященніший владика Іван Бучко. Розпочалося свято із урочистого внесення до храму Чудотворної ікони. Опісля відбувався Молебень і чування, де цілу ніч люди приступали до Святої Тайни Сповіді. Вже з настанням ранку людей надходило все більше і більше, досягши близько 70 тисяч осіб, які зібралися на полях та площі перед монастирем, де відбулась урочиста Божественна Літургія. Автор статті розповідає, що це був чи не найбільший празник у Підгірцях перед Другою Світовою Війною.

У 1946 році Василіянський монастир ліквідували, а отці й брати монахи рішенням Радянської влади піддали арешту та засланням. Однак у монастирській церкві, попри спротив та обмеження влади, ще довший час відправлялись Божественні Літургії. Радянська влада перетворила монастир на туберкульозний санаторій. У 1989 році у храмі вперше після закриття була відслужена Різдвяна Божественна Літургія. А через два роки, на свято Благовіщення Діви Марії, ікона повернулася до своїх господарів – отців василіян. Згодом вона була відреставрована та розміщена над вівтарем.

Сьогодні, як і впродовж своєї історії, Підгорецький або, як ще його здавна називають, Плісенський монастир притягає багатьох паломників. Одні приходять сюди помолитися біля чудотворної ікони, інші – приступити до Святих Тайн Сповіді та Євхаристії, зачерпнути чистої і прохолодної лісової води, набратися духовного запалу під час реколекцій або просто побути у тишині з Богом серед неймовірно красивого пейзажу тутешніх лісів.

 бр. Яків Шумило, ЧСВВ

Використана література: Олег Сидор. Чудотворна Підгорецька ікона Богородиці Одигітрії – на тлі мистецьких аспектів Підгорецького Василіянського монастиря; Теофіл Коструба, "Середньовічна традиція" Пліснесько-Підгорецького монастиря // Записки Чина св. Василія Великого, Том VІ; Володимир Гіщинський, Підгорецькі ченці-василіяни душу "…усопшаго поета Тарасія Шевченька…" поминають; Величаве ювілейне торжество 950 ліття хрищення України у Підгірцях // Місіонар Серця Христового №10, жовтень 1938; Лѣтопись Подгорецкого монастыря // Киевская старина. – 1890, Т. 30.

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар