"Реал ловив мене, та не впіймав..."

О. Довженко

В останні роки в наше життя стрімко входять новітні технології: персональні комп’ютери, мобільний зв’язок та, мабуть, найбільший влив на соціальні й психологічні процеси здійснює все більший доступ до мережі Інтернет. Так, в Україні у 2003 році нею активно користувалися 2,5% населення, причому щомісячний приріст користувачів складав приблизно 10%. У березні 2005 року кількість користувачів складала 5 278 100 осіб. А в січні 2009 року було зафіксовано 10 416 154 користувачів Інтернету в Україні. Тобто, бачимо, що кількість людей, які мають доступ до мережі та активно користуються нею, за достатньо короткий проміжок часу збільшилась у десять разів.

Що ми маємо в результаті – Інтернет перестав бути “місцем проживання” невеликої групи спеціалістів та науковців, а перетворився в потужний засіб масової комунікації, місце зберігання надвеликих обсягів інформації. Та це ще не все. Багато психологів вважають, що Інтернет перестав бути передусім інформаційним ресурсом, він перетворився для багатьох людей на основне середовище їх активності – місце, де спілкуються й будують близькі стосунки, місце, з яким пов’язані очікування та розчарування. За словами користувачів: “В Інтернет не заходять, там живуть”. У результаті цього, у користувачів Інтернету виник цілий спектр психологічних явищ – інтересів, мотивів, цілей, потреб, установок, безпосередньо пов’язаних із цим новим середовищем. Серед таких явищ усе більшої актуальності та занепокоєння з боку психологів набуває проблема “Інтернет-залежності” (синоніми: Інтернет-аддикція, віртуальна аддикція).