Церква -

РУБРИКИ

Церква

Молодь світу

Життя

Віра і культура

Архів ЧСВВ

Розроблено:

ВІФБС

Церква

МОРАЛЬНА СОВІСТЬ (№10)

Закінчення. Початок у попередньому номері. (СКОРОЧЕНО!)

Хотілося б ще в наших роздумах сказати про свобідну властивість сумління, адже людина має право діяти незалежно, згідно з власним сумлінням. Така свобода означає наступне:

особа не може бути змушена діяти проти власного сумління (пор. Рим 14, 22-23): “У всьому, що людина робить і говорить, вона повинна йти за тим, про що вона знає, що воно є правдивим і справедливим” (ККЦ, 1778);
людині не можна забороняти діяти за власним сумлінням, особливо в релігійній сфері.

Існує все ж таки певна межа у такій свободі. Очевидно, що слід іти за своїм сумлінням, але при цьому треба пам’ятати, що не можна йти проти спільного добра. Кожне сумління має поважати ті цінності, які не підпадають під жодні дискусії, але які відповідають об’єктивній дійсності, є універсальними й однаковими для всіх. Є, отже, три найголовніші принципи, якими сумління має завжди керуватися: “(1) ніколи не можна чинити зла, щоб цим злом здобути що-небудь добре; (2) так зване “золоте правило”: “Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм” (МТ 7, 12); (3) любов завжди має в собі повагу до ближнього та його совісті, хоч це й не означає, що ми маємо трактувати як добрі всі, навіть явно злі, вчинки наших ближніх” (Компендіюм ККЦ, 375).

МОРАЛЬНА СОВІСТЬ (№9)

“Вас же тепер спасає прообраз (…) хрещення, позбуття не тілесної нечистоти, а прохання доброго сумління в Бога через воскресіння Ісуса Христа” (1 Пт 3, 21).

Серед буденності між людьми часто можна почути такі вислови: “Кожен має діяти згідно зі своєю совістю”, “Роби так, як буде тобі краще”, “Йди за своїм сумлінням”, “Прислухайся до голосу власної совісті” і т. д. Усе це правда. Однак ми забуваємо інколи запитати себе: якою ж є ця совість? Які особливі прикмети мусить мати наше сумління? Як виховати совість? Найперше слід розглянути, чим є для людини моральна совість. Для цього використаємо найавторитетніші голоси Вчительського Уряду Церкви, які допоможуть нам краще зрозуміти цю таїнственну людську властивість, якою наділив Господь Бог кожну людину, творячи її на Свій образ і подобу.

ПОСЛАННЯ ЙОГО СВЯТОСТІ БЕНЕДИКТА XVI НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ 2010

“Справедливість Божа проявилася

через віру в Ісуса Христа”

(див. Рм 3, 21-22)

Дорогі Брати і Сестри!

Щороку з нагоди Великого посту, Церква запрошує нас до щирого перегляду нашого життя у світлі євангельського вчення. У цьому році я хотів би запропонувати вам декілька думок на поважну тему справедливості, починаючи з твердження святого Павла: "Справедливість Божа проявилася через віру в Ісуса Христа" (див. Рм 3, 21-22).

Справедливість: "dare cuique suum"

Передусім, я хочу розглянути саме значення слова "справедливість", яке загалом означає "віддати кожному те, що йому належне", відповідно до висловлювання відомого римського юриста третього століття Ульпіяна. Насправді, однак, це класичне визначення не уточнює, що саме "належне" треба віддавати кожній особі.

Те, чого людина потребує понад усе, не може бути гарантоване їй законом. Для того, щоб жити повним життям, треба чогось глибшого, яке може бути дане лише як дар: можна сказати, що людина живе тією любов'ю, якою причащає лише Бог, адже це Він створив людську істоту на свій образ і подобу. Матеріальні блага, безумовно, корисні й необхідні - властиво сам Ісус дбав про те, щоб зцілювати хворих, кормити натовпи народу, які йшли за Ним, і гостро засуджує байдужість, яка навіть сьогодні штовхає сотні мільйонів на смерть через брак продовольства, води й медикаментів - все ж "дистрибутивна" справедливість не віддає людині цього "належного" в повноті. Як людина потребує хліба, так само, і навіть більше, вона має потребу в Бозі. Святий Августин зазначає: "Якщо справедливість є чеснотою, яка дає кожному йому належне... де ж тоді людська справедливість, коли вона саму людину забирає в істинного Бога?"(De civitate Dei, XIX, 21).

ЗАРАДИ ЦЕРКОВНОЇ ЄДНОСТІ

24 січня ватиканська прес-служба оприлюднила повідомлення про зняття Папою Венедиктом XVI покарання екскомуніки з чотирьох лефевристських єпископів, які 30 червня 1988 року без благословення Святійшого Отця отримали єпископські свячення з рук архиєпископа Марселя Лефевра. Це незаконне єпископське рукоположення, згідно з Кодексом Канонічного Права Римо-Католицької Церкви, силою самого права відлучило їх від Католицької Церкви. 1 липня 1988 року Конгрегація у справах єпископів офіційно підтвердила це покарання.
Як відомо, після другого Ватиканського Собору в Католицькій Церкві виник традиціоналістичний рух, який не прийняв постанов останнього вселенського собору Католицької Церкви. Неформальним лідером руху став архієпископ Марсель Лефевр, який 1970 року заснував Священицьке братство святого Пія Х. Він відкрив свою семінарію і попри заборону легітимної влади Католицької Церкви 29 червня 1976 року висвятив на священиків 12 семінаристів. Таким чином зародився так званий лефевристський рух у Католицькій Церкві, який з часом розповсюдився не тільки в римо-католицькому середовищі, але й по інших Католицьких Церквах свого права.

"Я завжди з собою" о. Рафаїл Турконяк

Замість вступу. «На особливе місце у списку лауреатів вийшла праця о. Рафаїла (Романа) Турконяка – переклад Острозької Біблії укрїнською мовою. Як і Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє, Острозька Біблія належить до першокниг нашого народу, найцінніших національних святинь. Острозька Біблія була першим у Європі виданням біблійних текстів, саме вона стала каноном для православного слов'янства. Робота, до якої перекладача залучив Кардинал Йосип Сліпий, тривала тридцять років. Творчий подвиг Рафаїла (Романа) Турконяка, безумовно, буде гідно пошановано в Україні та за її межами» (Роман Лубківський. Вершинні явища української культури // Літ. Україна. – 2007. – 15 берез.)

З отцем Рафаїлом (Романом) Турконяком, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка 2007 року, розмовляємо, як мовиться, по гарячих слідах.

– Отче Рафаїле, друга книга Мойсеєва називається «Вихід», тобто вихід євреїв з «єгипетської біди до Краю ханаанеянина» (Вихід: 3.17). Коли, Ви вважаєте, відбувся (і чи взагалі відбувся?) вихід українців (України) з московської неволі: 1991-го, 2004-го чи вчора (початок)?